Боронявський дошкільний навчальний заклад (ясла-садок)


Боронявської сільської ради
Хустського району Закарпатської області

Сторінка практичного психолога




ПСИХОЛОГІЧНА ВАЛІЗА ДЛЯ БАТЬКІВ


ЗМІСТ

1.     Основні аксіоми виховання.
2.     Поради та рекомендації практичного психолога щодо взаємин батьків з дитиною у період

        її адаптації до дитячого садка.
3.  1. Коли слід звертатися до логопеда.
3.  2. Поради батькам, діти яких мають нервово-мовне порушення (заїкання).
4.     Що робити зі страхами.
5.     «Швидка допомога» при взаємодії батьків з гіперактивною дитиною.
6.  1. Поради психолога батькам: “Як підготувати дітей до школи.
6.  2. Дитина прийшла до школи…
6.  3. Правила, що допомагають батькам підготувати дитину до життя серед однолітків у школі.

 

 

Все виховання тримається на одному слові – ЛЮБИ. Де любов, там і подяка, там і довіра. Там найкращі людські риси – ЛЮБИ.

С.Соловейчик

 

1. ШАНОВНІ БАТЬКИ!

НЕ ЗАБУВАЙТЕ ОСНОВНІ АКСІОМИ ВИХОВАННЯ!

1. Якщо дитину постійно критикувати – вона вчиться ненавидіти.

2. Якщо дитину оточує ворожа обстановка – вона вчиться агресивності.

3. Якщо дитину постійно висміюють – вона стає замкнутою.

4. Якщо дитина зростає у докорах – у неї формується почуття провини.

5. Якщо дитину підбадьорюють – вона починає вірити в себе.

6. Якщо дитину хвалять – вона вчиться бути вдячною.

7. Якщо дитина зростає в чесності – вона вчиться бути справедливою.

8. Якщо дитина живе у безпеці – вона вчиться вірити людям.

9. Якщо дитину підтримують – вона вчиться цінувати себе.

10. Якщо дитина живе у розумінні та доброзичливості – вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

Поради та рекомендації практичного психолога батькам щодо взаємин з гіперактивними дітьми

Гіперактивна дитина потребує постійної батьківської підтримки. Зробити гіперактивну дитину тихою і спокійною – неможливо, тому треба навчитися взаємодіяти і спілкуватися з нею.

- Пам’ятайте, що дитина не винна в тому, що вона гіперактивна. Особливості такої поведінки в кожному конкретному випадку зумовлені певними причинами: проблемами під час вагітності матері, ускладнення під час пологів, психосоціальні причини – стиль виховання в сім’ї.

- У дітей з проявами гіперактивності спостерігаються труднощі з концентрацією уваги і регуляцією поведінки, які спричинені порушеннями процесів гальмування і збудження в корі головного мозку.

- З гіперактивною дитиною спілкуйтесь спокійно, тактовно, з розумінням вислухайте її.

- Навчіться давати інструкції: вони повинні бути короткими, не більше 10 слів. В іншому разі дитина просто «виключиться» і просто не почує Вас.

- У взаєминах з дитиною не допускайте «вседозволеності», інакше дитина буде маніпулювати Вами. Чітко визначіть і обговоріть з дитиною що можна, а що не можна в поведінці дитини вдома і в дошкільному закладі.

- Не завищуйте вимог, особливо якщо дитина навчається в школі, щоб не було перевтоми, капризів і відмови від навчання взагалі.

- Заборон має бути не багато, але говоріть чітко, твердо. Бажано, щоб дитина знала, які «санкції» будуть зроблені батьками за порушення поведінки.

- Для підняття самооцінки, віри дитини в свої можливості – хваліть за її успіхи і досягнення, навіть самі незначні.

- У повсякденному спілкуванні з гіперактивними дітьми батьки повинні виключити різкі заперечення словами «ні» і «не можна», тому що такі діти є імпульсивними і зразу ж прореагують на заборону непослухом або вербальною агресією. В цьому випадку треба говорити з дитиною спокійно і стримано, бажано не говорити «ні», а дати можливість вибору для дитини.

Профілактична робота батьків з гіперактивною дитиною

- Домовляйтеся заздалегідь з дитиною про час закінчення ігор, прогулянок. Коли час закінчився, то про це дитині «говорить» не дорослий, а раніше наставлений годинник, кухонний таймер, - це буде сприяти зниженню агресивності у дитини.

- Разом з дитиною визначте систему заохочень і покарань за хорошу і погану поведінку.

- Визначіть систему правил поведінки дитини в групі дошкільного закладу, класі, вдома. Просіть дитину вголос промовляти ці правила.

 

 

 2. ПОРАДИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА ЩОДО ВЗАЄМИН БАТЬКІВ З ДИТИНОЮ У ПЕРІОД ЇЇ АДАПТАЦІЇ ДО ДИТЯЧОГО САДКА 

* У період адаптації Ваших дітей до нових умов дошкільного закладу будьте особливо уважними до поведінки, настрою, самопочуття своїх дітей. Дуже важливо вранці створювати атмосферу гарного настрою, бо це великою мірою зумовлює успіх протягом усього дня перебування в дитячому садочку: будіть дитину лагідним словом, м’яким дотиком руки до чола, з теплою посмішкою.

* Настроюйте дитину вдома так, що в садочку їй буде добре, там багато іграшок, хороших діток.

* Аж ніяк не слід залякувати дитину вдома садком. Це викличе страх перед ним і погіршить самопочуття дитини у час звикання до нього.

* Усвідомте, що Ваше власне хвилювання передається дитині підсвідомо. Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтеся з вихователями та особливостями організації життя в групі.

* Приділяйте значну увагу навчанню дітей елементарних навичок самообслуговування: вчіть їх одягатися, роздягатися, акуратно їсти, користуватися носовичком, вмиватися.

* В перші дні відвідування садка залишайте дитину на 1 – 2 год. в групі, потім поступово збільшуйте час перебування на одну годину. Не запізнюйтеся – забирайте дитину вчасно. Обов’язково говоріть дитині, що мама завжди повертається за нею.

* Навчіться прощатися з дитиною швидко. Не затягуйте розставання, інакше малюк відчує Ваше занепокоєння, йому буде ще складніше заспокоїтися. Завжди цілуйте дитину в щічку, покладіть до кишеньки якусь пам’ятну річ, що нагадуватиме про Вас і про те, як сильно Ви його любите.

* Не віддавайте дитину в ДНЗ у розпалі кризи трьох років.

* Забезпечуйте сталий виховний вплив в сім’ї обох батьків, говоріть чітко дитині, що можна робити, і як це зробити, а що не можна робити, і чому. Тоді Ваша дитина буде розуміти, чого конкретно вимагають від неї батьки.

* Цікавтеся у вихователя Вашої дитини, як вона грається, спілкується з іншими дітьми.

*Повідомте обов’язково вихователів групи про звички та вподобання, про особливості здоров’я і поведінки Вашого малюка.

* Тримайте тісний зв’язок з персоналом групи, і будьте певні, що працівники зуміли прийняти і зрозуміти Вашу дитину, і по-материнськи дбають про неї.

* При важкому перебігу адаптаційного процесу у Вашої дитини звертайтеся на консультацію до дитячого психолога, дитячого педіатра.

 

 

3.1.  КОЛИ СЛІД ЗВЕРТАТИСЯ ДО ЛОГОПЕДА? 

Часто батькам говорять, що заняття з логопедом можна починати тільки тоді, коли дитині буде три роки. Це неправильно. Тим більше, що найчастіше й насамперед консультація логопеда необхідна мамі й татові, а вже потім дитині. Робота з малюком (особливо, якщо він молодший 3 років) завжди набагато ефективніша, якщо проводиться батьками! Роль логопеда в цьому випадку полягає в навчанні батьків прийомів мовленнєвої компенсації та розробки комплексу заходів щодо подолання мовленнєвої недостатності або конкретних дефектів.

До логопеда слід звернутися, якщо:

1. До 2 років у дитини не з'явилося мовлення (дитина мовчить) або словник дитини налічує не більше 10 слів. Кваліфікований фахівець (логопед) уміє не тільки виправляти і ставити звуки, але й стимулювати появу мовлення в дітей, які не говорять!

2. Дитині більше 4 років, а вона не вимовляє (чи неправильно вимовляє) звуки рідної мови. У цей час фонетична система повністю сформована, і дитина повинна говорити правильно.

3. Дитина почала повторювати перші звуки, склади, слова (заїкається).

4. Дитині більше 6 років, а вона не запам'ятовує вірші, не може переказати текст, порушує структуру слів (спотворює слова).

ЩО СЛІД ЗНАТИ БАТЬКАМ? 

Соска шкідлива, якщо маля ссе її довго й часто. По-перше, у нього формується високе (готичне) піднебіння, яке впливає на формування правильної вимови звуків. По-друге, соска заважає мовленнєвому спілкуванню. Замість вимови слів дитина спілкується за допомогою жестів і пантоміміки.

Артикуляційна гімнастика — це гімнастика для губ, язика, нижньої щелепи. Навчіть малюка перед дзеркалом відкривати й закривати рота, піднімати язика вгору, робити його широким і вузьким, утримувати у правильному положенні.

Швидке мовлення — неприпустиме в розмові з дитиною. Говоріть зрозуміло, чітко, правильно, використовуючи як «дитячі», так і «дорослі» слова (це машина — бі-бі, а ось собака — гав-гав). Не дозволяйте маляті говорити швидко. Завжди розповідайте про те, що бачите. Пам'ятайте: якщо для вас усе навколишнє знайоме і звичне, то маляті з усім, що нас оточує, потрібно познайомитися. Пояснюйте йому, що дерево росте, а квітка цвіте, навіщо на ній бджола. Від вас залежить, як розвиватиметься ваш малюк.

Головні складові гарного мовлення: правильність, чіткість, виразність, помірні темп і гучність, багатство словникового запасу й інтонаційна виразність. Таким має бути ваше мовлення.

Дихальна гімнастика важлива у становленні мовлення. Щоб виробити правильний повітряний струмінь, необхідний для вимови багатьох звуків, навчіть дитину дути тонким струменем на легкі іграшки, кульки, кораблики на воді (щоки надувати не можна!).

Якщо дитині виповнилося 3 роки, вона обов'язково повинна вміти говорити фразами. Відсутність фразового мовлення свідчить про затримку мовленнєвого розвитку, а відсутність слів у 3 роки — про грубі порушення загального розвитку.

Жести доповнюють наше мовлення. Але якщо малюк замість слів користується жестами, не намагайтеся розуміти його мовлення без слів. Зробіть вигляд, що не розумієте, чого він хоче. Спонукайте його просити. Що довше ви будете розуміти жестову мову дитини, то довше вона мовчатиме. В один рік і сім-вісім місяців настає так званий мовленнєвий стрибок — дитина починає вживати багато нових слів, які раніше тільки чула та накопичувала у пасивному словнику.

«Золота середина»— ось до чого слід прагнути, розвиваючи малюка.

Пильніше придивляйтеся до малюка — чи відрізняється він від однолітків? Але пам'ятайте — кожна дитина індивідуальна. Не перевантажуйте малюків інформацією, не прискорюйте їх розвиток. Поки дитина не засвоїла рідної мови, іноземні мови вивчати не слід!

Ілюстрації в дитячих книжках, відповідні до віку дитини, — прекрасний посібник для розвитку мовлення. Розглядайте з малюками ілюстрації, говоріть про те, що зображено на них; нехай маля відповідає на запитання: де? хто? коли? що робить? тощо.

Фольклор— найкращий мовленнєвий матеріал, накопичений народом століттями. Потішки, приказки, скоромовки, вірші, пісеньки розвивають мовлення дітей та із задоволенням ними сприймаються.

Ліворукість — не відхилення, а індивідуальна особливість людини, і переучувати її не можна . Це може спричинити неврози і заїкуватість.

Але якщо дитина вправно користується обома руками або ще не звикла до переваги якоїсь однієї, слід нагадувати і привчати її працювати правою!

Дрібна моторика — так, як правило, називають рухи кистей і пальців рук. Що краще розвинені пальчики, то краще розвинене мовлення. Тому прагніть розвивати м'язи руки дитини. Нехай спочатку це буде масаж пальчиків, такі ігри як «Сорока, ворона», потім ігри з дрібними предметами під вашим контролем: шнурування, ліплення, застібання ґудзиків тощо.

Не можна займатися з дитиною, якщо вона схвильована або хвора, або якщо у вас поганий настрій. Тільки позитивні емоції забезпечують високу ефективність заняття.

Критерії оцінки мовлення дитини. Наприклад, норми звуковимови:

• 3—4 роки — [с], [сь], [з], [зь], [ц] уже мають правильно вимовлятися;

• 4—5 років — [ш], [ж], [ч], [щ], [г], [к], [х];

• 5—6 років — [ль], [к], [і], [р], [рь].

Загальне недорозвинення мови (ЗНМ) часто зустрічається втих дітей, які заговорили пізно: слова — після 2 років, фрази — після 3. Можна говорити про ЗНМ, коли в дитини недорозвинені всі компоненти мовлення:

• порушена звуковимова;

• обмежений словниковий запас;

• погано розвинений фонематичний слух;

• порушений граматичний лад мови.

Тільки комплексний вплив фахівців (логопед, лікар, вихователі, батьки) допоможе якісно поліпшити або виправити складні мовленнєві порушення. Розумовий розвиток невіддільний від мовленнєвого, тому, займаючись із дитиною, дорослий має розвивати в неї всі психічні процеси: мислення, уяву, пам'ять, сприйняття. 

3.2. ПОРАДИ БАТЬКАМ, ДІТИ ЯКИХ МАЮТЬ НЕРВОВО-МОВНЕ ПОРУШЕННЯ (ЗАЇКАННЯ)

Заїкання в дитини дошкільного віку може виникнути досить несподівано. У чому ж причина цієї вади? Найчастіше батьки вказують на переляк як причину заїкання. Раптово можуть лякатися всі діти, але заїкатися починають тільки деякі з них. Чому?

 Наукова думка схиляється до того, що причиною цієї вади є дисбаланс у міжкульовій взаємодії.

 Що це означає?

 Відомо, що кожна півкуля мозку виконує свої функції: права півкуля керує лівою стороною тіла, а ліва – правою стороною. У ліворуких людей домінантною є права півкуля мозку, а в праворуких – ліва півкуля. Крім явного переважання лівої руки є прихована ліворукість.

 Серед дітей із заїканням більший відсоток ліворуких, ніж у дітей, що не мають цієї вади. Ліворукі діти досить вразливі: образливі, що є більшою схильністю до неврозу. Тому не порівнюйте дітей з кимось іншим. Краще знайдіть у роботі вашої дитини щось гарне і похваліть її за це.

 Не можна змінити темперамент дитини. А суперечки, нервування з цього приводу лише погіршать стан дитини і батьків. Тим більше, коли йдеться про вразливу дитину із заїканням.

 Не варто підлаштовувати характер непосидючої, дуже рухливої дитини під ваш, дорослий; це не принесе позитивних результатів. Наслідком ваших намагань може бути погіршення взаємин між вами, що, до речі, негативно позначиться на психоемоційному стані дитини та її мовленні.

 Так особливості сприйняття світу дитиною є спадковими. А щодо заїкання, то не саме воно, а схильність до нього є спадковою.

 Поштовхом до появи заїкання в дитини є рішення батьків про зміну „ведучої” лівої руки, якою дитина переважно користується. Таке втручання може спричинити затримку мовного розвитку і навіть призупинити ріст дитини. Тому треба обережно ставитися до дитини, у якої ведучою є ліва рука, або у якої простежується прихована ліворукість. Так само обережно треба ставитися й до дитини, яка почала заїкатися.

 Часто поява заїкання може сприйнятися від того, як дитина реагує на певну вразливу ситуацію, в якій вона опинилася і від її психоемоційного стану.

 Так чи інакше реагувати на обставини змушують не тільки особливості нервової системи дитини, а й те, чого її навчили батьки.

 Якщо батьки дитини неврівноважені, напружені, тривожні, це стає додатковим тягарем для вразливої дитини. Дитина вбирає у себе всі відтінки батьківської поведінки – соціальної чи психоемоційної.

 Тому батьки мають бути емоційними, з неквапливою мовою, філософським ставленням до життя. На все це реагуватиме дитина, адже вона копіює того, кого любить.

РЕКОМЕНДАЦІЇ БАТЬКАМ

 Повноцінний сон – ознака здорової нервової системи. Для дитини з заїканням це вкрай актуально. Тому здоровому спокійному сну треба приділяти особливу увагу. Як у природі все затихає увечері, так і в дитини має бути перед сном: тиша, спокій, повільні прогулянки з дорослими з неквапливими розмовами про приємні для дитини теми. Нехай звучить заспокійлива тиха музика. Сядьте поруч із дитиною, тихенько погладьте її по спинці, по голівці (якщо вона не заперечує). Ці ледь відчутні повільні рухи заспокоюють дитину, розслаблюють. Вона має знати, що її люблять і оберігають.

 Дитина наслідує своїх батьків.

 Якщо дорослий розмовляє такою мовою, яку хоче чути від дитини, їй легше буде перейняти манеру розмови дорослого. Дотримання цієї поради значно покращує мовлення дитини, заспокоює та врівноважує її.

 Батьки мають пам’ятати: дитину треба „лікувати собою”, тобто своїм спокійним станом. Тому потурбуйтеся про себе, зверніться до лікаря, почитайте книжки, які можуть змінити ваш погляд на те, що виводить вас із рівноваги (Дейл Карнегі „Как перестать беспокоиться и начать жить”).

 Треба вчити дитину діяти самостійно: розповісти казочку, віршика, скласти опис малюнка. Спочатку ставте запитання, а потім нехай вона сама перекаже. Такі заняття потрібно влаштовувати щодня вранці та ввечері перед сном. Ці заняття вчать, як слід розмовляти, щоб у мові не було перешкод.

 Якщо дитина збивається на швидкий темп, починає заїкатися, зверніться до неї спокійним тоном: „Спробуй сказати це, як я”. Те, що дитині не вдається, можна проказати разом.

 Нехай дитина не побачить у ваших очах своєї великої проблеми. Адже, якщо дитина бачить, як хвилюються батьки через її мовлення, то вона намагається говорити краще. Але..., чим більш вона старається, тим гірше їй це адається.

 Не фіксуйте увагу дитини на поганій вимові ані своєю жалістю, ані суворими вимогами: „Говори добре, старайся!”, - ані частими порадами: „Не поспішай!”.

 Не розповідайте іншим у присутності дитини про її заїкання, тим паче не демонструйте іншим, як вона заїкається. Нехай дитина не знає, що ви хвилюєтеся з приводу її мовлення.

Фахівці з поведінкової терапії переконані: заохочення ефективніше, ніж покарання. Покарання позбавляє маленьку дитину можливості задовольнити найважливішу потребу, яка є фундаментом подальшого життя, - потребу, яка є фундаментом подальшого життя, - потребу безумовного прийняття в любові.

 Тому над цим слід замислитися батькам, які звикли виховувати своїх дітей авторитарно, вселяючи в душу комплекс неповноцінності, страху, низької самооцінки, що в наслідку впливає і на порушення в мовленні.

 Рекомендують застосовувати режим мовчання під час виправляння мовлення в дітей, які почали заїкатися. Але цей режим застосовують не до всіх дітей. Якщо дитина дуже рухлива, швидка, непосидюча, для неї режим мовчання може бути непосильним і навіть шкідливим.

 Лише у разі, коли ваша дитина кілька днів може поводитися тихо і спокійно, можна розраховувати на користь від додержання режиму мовчання. Заборонено казати маленькій дитині, що мовчати слід через погану вимову. Краще подати це як гру, у якій виграє той, хто довше мовчить. А якщо вкрай необхідно щось сказати, то це треба зробити пошепки.

 Хваліть дитину за найменші успіхи, підтримуйте, і просто любіть такою, яка вона є.

 

4. ЩО РОБИТИ ЗІ СТРАХАМИ? 

Формування тих чи тих дитячих страхів здебільшого відбувається в родині. Та й допомогти дитині подолати їх насамперед мають батьки. Отже, Вам, шановні батьки, наводимо деякі рекомендації, як варто будувати свої взаємини з дітьми, які переживають різноманітні страхи.

• Страхи — класичний симптом того, що у дитини велике внутрішнє напруження, що вона не справляється із життєвими та емоційними труднощами. Щоб допомогти дитині, щодня залишайте 3 — 5 хвилин на те, аби вона могла індивідуально поговорити з вами, поділитися своїм секретом, тривогою, попросити поради, допомоги.

• Намагайтеся зрозуміти причину дитячого страху.

• Ставтеся до дитини позитивно, наголошуйте на її позитивних, а не негативних якостях.

• Звертайте увагу на тон, яким повідомляєте вимогу чи заборону — він має бути скоріше дружнім, пояснювальним, ніж таким, що примушує.

• Не соромте дитину, якщо вона чогось боїться.

• Навчіть дитину не боротися зі своїм страхом, а ставитися до нього по-іншому.

• Перед сном грайтеся з дитиною у спокійні ігри, читайте їй добрі казки.

• Давайте правдиву інформацію про явища, яких боїться дитина, скажімо, про землетрус, блискавку тощо.

• Перед відвідуванням зоопарку радимо розповісти дитині, що там є не лише добрі, а й дикі та страшні звірі. Тоді агресивна реакція тигра навряд чи викличе у дитини переляк.

• Надайте дитині реального захисника. Це може бути старший брат, а може бути великий плюшевий собака.

• Зважайте на багатство дитячої уяви: тіні на стіні здаються маляті жахливими казковими персонажами. Увімкніть у темній кімнаті маленький нічничок або залиште двері у дитячу кімнату не щільно зачиненими.

• Не варто за будь-яку ціну привчати маленьких дітей засинати наодинці. У жодному разі не виганяйте малюка, якщо він прийшов до вас уночі.

• Страхи перед засинанням часто означають, що дитина несвідомо прагне тіснішого контакту з матір'ю.

• Не допускайте насилля над дитиною, зокрема, коли її годуєте: не змушуйте, не відволікайте, не нав'язуйте, не підганяйте.

• Поділіться з дитиною спогадами про свої власні дитячі страхи, як ви з ними боролися і перемогли.

• Розширюйте коло людей, яким дитина співчуває, щиро співпереживає — тоді її увага переключиться зі співчуття собі на співчуття іншим, що зменшить страхи.

• Не переглядайте фільми жахів, оскільки діти, на відміну від дорослих, ще не чітко розділяють мистецтво і реальність. Діти, особливо в напружені моменти, не пам'ятають, що це артисти і все відбувається не насправді.

• Гуляйте з дитиною у парку чи гаю. Такі прогулянки, спостереження за сезонними змінами, багатством природних барв заспокоюють, урівноважують душевний стан дитини.

• Спонукайте дитину до малювання фарбами, м'якими олівцями, фломастерами, крейдою та іншими пластичними матеріалами — це ефективний засіб для зняття напруження. Не обмежуйте дитячу уяву певною тематикою, зразками роботи дорослого, оскільки це стримує її. Якщо дитина довіряє паперу свої страхи, зображуючи їх, то можна продовжити роботу з малюнками, запропонувавши закреслити, стерти, вирізати те, що лякає, або перетворити малюнок на смішний, кумедний персонаж.

• Якомога частіше хваліть свою дитину: підбадьорюйте, схвалюйте, позитивно сприймайте зроблене нею.

• Відшуковуйте і плекайте у своїй дитині її позитивні якості. Вони обов'язково є у кожної дитини, але можуть бути прихованими від недостатньо уважних очей дорослого.

 

 

5. «ШВИДКА ДОПОМОГА» ПРИ ВЗАЄМОДІЇ БАТЬКІВ З ГІПЕРАКТИВНОЮ ДИТИНОЮ

1. Переключіть увагу дитини від її капризів.

2. Запропонуйте в даний момент іншу діяльність.

3. Поставте несподіване запитання.

4. Відреагуйте несподіваним для дитини способом, проявіть гумор, скопіюйте поведінку дитини.

5. Не забороняйте певні дії дитини в категоричній формі.

6. Не говоріть наказовим тоном, а просіть (але не підлещуйтесь).

7. Вислухайте те, що хоче сказати дитина (інакше вона не буде чути Вас).

8. Сфотографуйте дитину, або підведіть до дзеркала в той момент, коли вона капризує.

9. Залиште в кімнаті наодинці (якщо це безпечно для здоров’я дитини).

10. Не наполягайте на тому, щоб дитина просила вибачення.

11. Не читайте довгих нотацій (дитина їх не чує).

 

 

6.1. ПОРАДИ ПСИХОЛОГА БАТЬКАМ: “ЯК ПІДГОТУВАТИ ДІТЕЙ ДО ШКОЛИ”

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання полягає в тому, щоб до часу вступу до школи в неї склалися психологічні риси, властиві школярам, а в дошкільному віці виникають поки тільки задатки цього перетворення в учня: бажання вчитися, стати школярем, вміння керувати своєю поведінкою і своєю діяльністю, достатнім рівнем розумового розвитку і розвитку мови, наявність пізнавальних інтересів і, звичайно, знань і навичок, необхідних для шкільного навчання.

ЩО МОЖНА І ЧОГО НЕ МОЖНА РОБИТИ, ГОТУЮЧИ ДИТИНУ ДО ШКОЛИ?

Зовсім не слід:

  • змінювати режим дня дитини: позбавляти її денного сну, довгих прогулянок, ігор;
  • оцінювати все, що робить дитина так, як оцінюється діяльність учня;
  • “проходити” з дитиною програму першого класу, насильно замінюючи гру навчанням.

Необхідно:

  • прищепити дитині інтерес до пізнання довкілля, навчити спостерігати, думати, осмислювати побачене і почуте;
  • Навчити її долати труднощі, планувати свої дії, цінувати час. Вчити дитину слухати і чути оточуючих, поважати чужу думку, розуміти, що власні бажання потрібно узгоджувати з бажаннями інших людей, прагнути реально оцінювати свої дії і досягнення.

Світогляд дитини, знання, які вона має про довкілля від найближчих його явищ і до подальших, які вона засвоїла, коли пощастило подорожувати з батьками, з ваших розповідей, бесід, домашніх занять, з книжок, від друзів тощо:

  • що знає про себе (адресу), про свою родину (як звуть - дитина про себе (прізвище, ім’я батьків, ким вони працюють, що роблять на роботі), про своє місто;
  • що знає про явища природи (пори року, їх послідовність), місяці кожної пори року, їх послідовність, дні тижня, частини доби;
  • що знає про дорослих людей: за віком, професіями, які бувають люди вдома і на роботі, серед людей, на вулиці – за своєю вихованістю-невихованістю; добротою, чуйністю-байдужістю; яких людей треба поважати, а яких боятися; звідки, на думку дитини, беруться порядні й непорядні люди;
  • що знає дитина про сучасну техніку, транспорт. Перш, ніж почати читати, дитина повинна навчитися слухати, із яких звуків складаються слова, які вона промовляє. Вона має навчитися робити звуковий аналіз слів.

6.2. ДИТИНА ПРИЙШЛА ДО ШКОЛИ …

Знаменний день, коли дитина йде «вперше до першого класу», так само як і подальші кілька тижнів або місяців, стає для неї найсильнішим стресом. І завдання допомогти їм адаптуватися до нового етапу в розвитку лягає в першу чергу на плечі батьків.

 Підтримайте в дитині її прагнення стати школярем. Ваша щира зацікавленість і її ставлення до її перших досягнень і можливих труднощів допоможуть першокласнику осмислити значущість його нового положення і діяльності.

 Обговоріть з дитиною ті правила і норми, з якими вона зустрілася у школі. Поясніть їхню необхідність і доцільність - адже в школі до поведінки дитини пред'являються значно вищі вимоги ніж у сім'ї або у дитячому садку.

Ваша дитина йде до школи, щоб вчитися. Коли людина вчиться, у неї може щось не відразу вийти, це природно. Дитина мас право на помилку, і в жодному разі не можна дорікати її за те, що вона робить щось неправильно. Краще допоможіть їй розв'язати важке завдання. У кожній роботі обов'язково знайдіть, за що можна б було її похвалити. Пам'ятайте, що похвала й емоційна підтримка - хоча б на рівні кинутих побіжно "молодець!" або "ти добре впорався!" - здатні помітно підвищити інтелектуальні досягнення людини.

 Складіть разом з першокласником розпорядок дня, стежте за його дотриманням.

 Не пропускайте труднощі, можливі у дитини на початковому етапі оволодіння навчальними навиками. Якщо у першокласника, наприклад, логопедичні проблеми, постарайтеся впоратися з ними вже на першому році навчання не чекаючи, поки вони стануть причиною відставання вашої дитини від однолітків.

 Якщо вас щось турбує у поведінці дитини або в її навчальних справах, але ви не можете встановити причину турботи, не соромтеся звертатися за порадою і консультацією до вчителя або психолога.

 Із вступом до школи в житті вашої дитини з'явиться людина не менше авторитетна, ніж ви Це її шкільний вчитель. Поважайте думку першокласника про свого педагога.

Навчання - це нелегка і відповідальна праця. Але вступ до школи не має позбавляти її різноманіття, радощів, ігор. У дитини повинно залишатися достатньо часу для відпочинку.

Ваша дитина буде конкурентноспроможна, якщо буде здорова.

Перше забуте елементарне правило для батьків:ваша дитина в молодших класах має гуляти до трьох годин на день, у середній школі – не менше двох годин, в старших класах – не менше однієї години.

 Сон – незамінні ліки від перевтоми ваших дітей. Постарайтеся забезпечити дитині тишу в той час, коли вона засинає: гамір заважає міцно заснути.

 Будьте розсудливими, коли навантажуєте своїх дітей додатковими заняттями після школи: можливості будь-якої людини обмежені. Розвивати розумові здібності дитини – не означає виснажувати ресурси її головного мозку. Багаторічна перевтома призводить дітей до нервово-психічних розладів.

6.3. ПРАВИЛА, ЩО ДОПОМАГАЮТЬ БАТЬКАМ ПІДГОТУВАТИ ДИТИНУ ДО ЖИТТЯ СЕРЕД ОДНОЛІТКІВ У ШКОЛІ

Відомий педагог і психолог Симон Соловейчик опублікував правила, що можуть допомогти батькам підготувати дитину до життя серед однокласників у школі. Батькам необхідно пояснити ці правила дитині та з їх допомогою готувати дитину до дорослого життя.

* Не віднімай чужого, але своє не віддавай.

* Попросили – дай, намагаються відняти – намагайся захиститися.

* Не бийся без причини.

* Кличуть грати – йди, не кличуть – запитай дозволу грати разом, це не соромно.

* Грай чесно, не підводь своїх товаришів.

* Не дражни нікого, не канюч, не випрошуй нічого. Два рази ні в кого нічого не проси.

* Через бали не плач, будь гордим, з учителем через бали не сперечайся і на вчителя за це не ображайся. Намагайся все робити вчасно і думай про добрі результати, вони обов’язково в тебе будуть.

* Не ябедничай і не наговорюй ні на кого.

* Намагайся бути акуратним.

* Частіше говори: “Давай дружити”, “Давай грати”, “Давай разом підемо додому”.

* Пам’ятай! Ти не кращий від усіх, ти не гірший від усіх! Ти – неповторний для самого себе, батьків, вчителів, друзів!

Дуже добре, якщо батьки помістять правила в кімнаті чи над робочим столом своєї дитини. Бажано наприкінці тижня звернути увагу дитини на те, які правила їй вдається виконувати, а які – ні. Можна спробувати придумати разом з дитиною свої правила.



Обновлен 12 фев 2015. Создан 09 фев 2015